Як війна змінила взаємодію кліматичного громадського руху й органів влади? Конспект дискусії

Спікер_ки події:

• Наталія Зайцева-Чіпак, керівниця дослідження, дослідницький центр СОЦІОІНФОРМ;
• Вікторія Киреєва, директорка Департаменту запобігання промисловому забрудненню і кліматичної політики, Міністерство захисту довкілля і природних ресурсів України;
• Максим Бабаєв, координатор Української кліматичної мережі;
• Віталій Луков, перший заступник Миколаївського міського голови.

Модерувала дискусію Оксана Алієва, координаторка програми «Зміна клімату й енергетична політика», Фонд імені Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.

Як війна вплинула на взаємодію кліматичного громадського руху та органів влади на місцевому і національному рівні? Основні висновки дослідження.

Наталія Зайцева-Чіпак, керівниця дослідження, СОЦІОІНФОРМ:

Були проведені глибинні інтерв’ю і зібрані експертні думки від людей з громадського сектору та органів влади у грудні 2022 — січні 2023 років, які мають відповідний досвід взаємодії та розуміння кліматичної сфери. Це вже четверта хвиля дослідження, результати якої читайте за посиланням.

У 2022 році увага до проблем зміни клімату дещо знизилась, і це було пов'язано передусім з тим, що з'явилися більш пріоритетні проблеми, на які мусили реагувати й влада, і громадськість. Ідеться і про війну, і про гуманітарну кризу, про руйнування енергетичної інфраструктури в країні. 

Якщо говорити про владу, то скоротилася кількість відповідальних кадрів, які могли займатися цією темою. Крім того, відбулося певне послаблення координації та співпраці міністерств. Представники громадського сектору говорили, що у 2021-му році була спроба створити своєрідну коаліцію між Мінекономіки, Мінагро, Міненерго, які власне впливали б на тематику клімату, а зараз ця кооперація фактично відсутня. 

З іншого боку, громадський сектор також був змушений перемикнути свою увагу на проблеми, пов'язані з війною, волонтерство, підтримку внутрішньо переміщених осіб. Увага до проблеми зміни клімату не була однорідною впродовж року. У перші місяці війни робота в цьому напрямку цілковито зупинилися, але в міру того, як  лінія фронту віддалялася від Києва та стабілізувалася, ця увага продемонструвала певний висхідний тренд. Тренд наростав до кінця року, хоча так і не досягнув показників 2021 року. 

Україна подала заявку на членство в Євросоюзі, і, відповідно, повинна впроваджувати програми та ідеї, на яких базується Євросоюз і його цінності, а це, зокрема, протидія зміні клімату. Це стало одним з основних рушіїв продовження роботи в напрямку протидії зміні клімату на національному рівні.

Як змінилась взаємодія влади та громадськості в цифрах?

Наталія Зайцева-Чіпак, керівниця дослідження, СОЦІОІНФОРМ:

У 2021 році на національному рівні громадський сектор ініціював 64% ініціатив щодо співпраці. У 2022 році цей показник зріс до 75%. На місцевому рівні цей тренд помітний менше, тобто частка ініціативи з боку громадськості з 68 зросла до 72%. 

Відносно 2021 року співпраця між владою та громадським сектором стала менш інтенсивною. Близько 53% експертів говорить про те, що кількість контактів зменшилась, а про зростання кількості контактів говорить лише 12% експертів, і також йдеться про зниження її ефективності. 

Водночас характер взаємодії влади й громадського сектору не є однаковим на національному і на місцевому рівнях. На національному рівні значно більше знизилася частка контактів та впала пріоритетність теми протидії зміні клімату й розробки відповідного законодавства. Очевидно, це відбувалося також і через зміну пріоритетів внаслідок війни. Стало складніше достукатися до Офісу Президента, до Кабміну, до міністерств, обмежилась участь громадськості в роботі за багатьма питаннями, пов'язаних зі зміною клімату. Громадський сектор говорить про мінімізацію контактів з владою. 

На початку війни відбулася масова міграція населення, виїхала також і частина чиновників. Відбулася реорганізація профільного міністерства, змінилися звичні форми співпраці та зв'язки, змінилися люди, які займають відповідальні посади. Частина невеликих громадських організацій, які займалися цією тематикою, були змушені або перепрофілювати діяльність, або припинити її. Близько п’ятої або шостої частини експертів та експерток, які займаються відповідною тематикою, виїхали за кордон, що позначилося на спроможності громадських організацій. Зросла закритість влади, стали частими практики голосування за закритими дверима. Також доволі проблематичним моментом виявилося обмеження доступу до інформації. Громадський сектор втратив можливості впливу на владу через певні інструменти, зокрема, і через воєнний стан. 

Якщо ж говорити про відкритість влади, то тут ми отримали доволі суперечливі оцінки. Частина експертів і експерток від громадських організацій говорить про те, що з владою стало співпрацювати важче, їх рідше запрошують на події та обговорення, але водночас частина організацій кажуть про інтенсифікацію і пожвавлення співпраці. Можливо, змінився пул громадських організацій, з якими влада співпрацює більш активно. 

Відбулася трансформація парадигми взаємодії між громадським сектором і владою. До війни ішлося про взаємну критику і стримування, тобто влада критикувала громадських активістів, активісти критикували владу, кожен намагався показати, що він вміє це зробити краще. Після початку повномасштабної війни відбулася консолідація, з'явилося відчуття того, що влада і громадський сектор — це партнери, і їхнє завдання — запровадити ефективні проєкти й сприяти розвитку України. 

Безумовно, в центрі уваги опинилися теми, які пов'язані з впливом війни і енергетичної безпеки України. Йшлося про вплив війни на довкілля, про відшкодування збитків, про те, яким буде повоєнне відновлення України, і як це відновлення здійснити так, щоб одночасно протидіяти зміні клімату. Закцентовано було на енергетичній безпеці, на надійності постачання енергоносіїв, енергетичній сталості. Влада і громадський сектор багато думали про те, як зробити енергетичну систему максимально децентралізованою, автономною — а це, безумовно, перехід на відновлювані джерела енергії.

Водночас менше уваги приділялося політикам, які були присвячені скороченню негативного впливу на клімат, і менш актуальними стали такі теми, як планування скорочення викидів, система торгівлі викидами парникових газів, менше говорили про моніторинг, звітність, верифікацію викидів парникових газів, плани дій з клімату та енергетики на рівні міст, і реформу встановлення тарифів на енергоносії і опалення. 

Також менш ефективним став громадський бюджет, тому що в цілому скоротилися бюджети, якщо немає фінансування, то владі надзвичайно складно якось реагувати на запити громадського сектору. Також менш ефективними були круглі столи з громадськістю і запити на інформацію, очевидно, через те, що було закрито доступ до інформації. Суттєво зменшилось залучення представниць і представників громадськості до розробки профільних нормативно-правових актів, скоротився ступінь врахування правок, хоча радше на національному рівні, а на місцевому рівні навіть подекуди було помітне покращення. Водночас громадськість, як і минулого року, могла вільно пропонувати свої рішення депутатам, кількість відмов влади у співпраці була дуже низькою і не змінилась відносно попереднього рівня.

Якщо у 2021 році основними бар'єрами для взаємодії були брак фінансування, експертності громадських активістів та активісток, відсутність суспільного запиту і перевантаженість представництв влади, то 2022 року у нас залишилося три топ-бар'єри. Це низька актуальність теми, перевантаженість представників і представниць влади і брак фінансування відповідних програм.

Водночас 2022 рік дав певні можливості для налагодження взаємодії між владою і громадським сектором. Відбулося певне об'єднання зусиль влади і громадськості на міжнародних майданчиках, мобілізація громадськості для підтримки влади, зросла взаємна довіра між цими агентами. Також з'явились більша кількість грантових програм для України, а це стимулювало, звичайно, зростання запиту влади на експертизу від громадського сектору, оскільки у них з'явилось фінансування. Також в Україну зайшли великі міжнародні організації, які працювали з проблемами зміни клімату, і відповідно, це сприяло активізації співпраці. І знову ж таки, можемо говорити про те, що місцева влада більш системно почала звертати увагу на питання протидії зміні клімату, сподіваючись, що це дозволить їй залучити донорські кошти на відбудову своїх громад.

Як ви оцінюєте можливості для поліпшення співпраці у зв’язку з реорганізацією міністерства та скороченням департаменту, що займався зміною клімату?

Вікторія Киреєва, директорка Департаменту запобігання промисловому забрудненню та кліматичної політики, Міністерство захисту довкілля і природних ресурсів України:

Кліматична політика в Євросоюзі стоїть на одному із перших місць, тому ми всю кроссекторальну політику нашого міністерства та інших міністерств стараємося будувати саме як зелену політику та зелену економіку. 

Можливо, співпраця з громадськістю зменшилася, але зі своєї сторони ми цю проблему будемо виправляти, ми будемо більш відкриті, будемо більш розповідати про формування нашої політики.

Влітку 2021 року уряд України схвалив оновлений національний внесок до Паризької угоди до 2030 року. Ми не збираємося відмовлятися від наших поставлених цілей, але звичайно, потребуємо підтримки на шляху їх досягнення, і розуміємо, що шляхи досягнення вже змінилися в зв'язку з війною. 

Зараз найбільше зусиль ми вкладаємо до формування рамкової кліматичної політики, а також наближення українського законодавства до законодавства ЄС. Ми працюємо над проєктом закону «Про основні засади кліматичної політики України», який повинен стати основою для встановлення довгострокових національних кліматичних цілей та низьковуглецевого розвитку України, та який буде представлений цього року.

Також зараз ми працюємо над планом заходів з реалізації кліматичної політики у рамках участі в глобальній ініціативі зі скорочення викидів метану, який проходить етап погодження із зацікавленими центральними органами виконавчої влади, і працюємо над провадженням національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів, що є нашими зобов'язаннями перед  Європейським Союзом в рамках угоди про Асоціацію. Крім того, ми зараз завершуємо вже підготовку проєкту щорічного кадастру викидів парникових газів, який робимо на виконання міжнародних зобов'язань, і проєкт кадастру найближчим часом буде опублікований на сайті Міндовкілля для громадського обговорення. 

Один з ключових висновків дослідження — це те, що рівень діалогу на місцевому рівні дуже залежить від того, хто зараз при владі та наскільки пріоритетним для них є питання зміни клімату. У Миколаєві зараз у владі перебувають представники, що надають значний пріоритет питанням сталого розвитку, енергоефективності, протидії зміні клімату та адаптації. Якою наразі є ситуація у місті, чи є можливість приділяти увагу питанням зміни клімату, як до повномасштабної війни? Як наразі налагоджена співпраця з місцевими ініціативними групами?

Віталій Луков, Перший заступник Миколаївського міського голови:

Громади дійсно залежать і від лідерів громад, і від географічного розміщення — наскільки близько до лінії фронту та чи інша громада, яка частина людей залишилася в громаді. Все це впливає на стан речей у громаді, зокрема на співпрацю влади і громадськості в такій сфері, як кліматичні зміни. 

Війна ставить нас у певні умови, коли і влада, і громадськість, визначивши пріоритети, можуть спільно працювати. У Миколаєві абсолютно незалежна громадська рада, експертна громадська рада при виконавчому комітеті, яка настільки себе комфортно почуває, що почала множитись в хорошому розумінні, і ми вже маємо, крім головної експертної громадської ради, спеціалізовані громадські ради. Це громадська рада щодо розвитку житлово-комунального господарства, громадська рада щодо освіти для дорослих, громадська рада щодо розвитку річок та маломірного транспорту, і туристична громадська рада. 

На жаль, екологічна громадська рада як така перед війною не встигла створитись. Але ми готові створити ще один майданчик для дискусій, спілкування, прийняття найбільш ефективних швидких рішень. В громадській раді з розвитку маломірного транспорту була розроблена концепція розвитку маломірного транспорту та захисту річки, і перед війною була прийнята програма розвитку річки та маломірного транспорту, одним із блоків якої була саме екологічна складова. Це постійне інспектування громадськістю берега річки (140 км) вздовж Миколаєва, і залучення на це інспектування і державних, і місцевих, правоохоронних органів. 

У Миколаєві вже декілька років, як і в багатьох громадах, діє такий інструмент, як громадський бюджет. Більше 20 мільйонів на рік виділяється на громадські ініціативи, і до 15% йшла фінансова підтримка на екологічні ініціативи. Гроші є, і ми зараз намагаємося внести зміни до бюджету цього року, щоб відновити фінансування громадського бюджету. Бо це сприяє активності людей,  стимулює до дій громадські організації. 

В Українську кліматичну мережу входять організації, які працюють на національному рівні, займаються політичною адвокацією, але також багато і місцевих організацій, які працюють здебільшого з місцевим самоврядуванням. Як ви оцінюєте вплив війни на взаємодію з органами влади з боку громадськості?

Максим Бабаєв, координатор Української кліматичної мережі:

Українська кліматична мережа об'єднує більше 30 організацій, які працюють на різних рівнях з кліматичною політикою, працюють у громадському секторі. Загальний тренд такий, що рівень співпраці і взаємодії впав у цьому році, але я не робив би якісь висновки, тому що цей рік екстраординарний для України. Зрозуміло, що війна примусила багато в чому скоротити свої горизонти планування. Вона перевела акцент на гуманітарну роботу для багатьох наших членів взагалі. І це безперечно вдарило на активність у кліматичній політиці, місцевій, національній з боку громадських організацій. 

Влада зі своєї сторони теж знизила рівень співпраці, і це, в принципі, нормально. Влада, на відміну від громадських активістів, ініціатив, організацій має певні формально затверджені зобов'язання перед суспільством, і вона має їх виконувати. 

Чи можете ви навести конкретні приклади, які ілюструють бар'єри та можливості співпраці громадськості та влади?

Максим Бабаєв, координатор Української кліматичної мережі:

Минулорічні міжнародні кліматичні переговори COP27 — приклад того, як влада і громадськість може ефективно взаємодіяти для досягнення спільних цілей. Попередній мій досвід і спостереження за COP27 показали, що було певне налаштування конфронтації громадськості і влади перед переговорами і під час них. Цьогоріч ми, УКМ, змогли створити майданчик перед COP27, на якому зібрали різні сторони: бізнес, владу, громадськість. Тож мені здається, що громадськість має створювати оці платформи для взаємодії, для залучення усіх стейкхолдерів у процес, і в цьому ключ до розв'язання питання. Мені здається, що в цьому ключ до успіху, ми це побачили на COP27.

Вікторія Киреєва, директорка Департаменту запобігання промисловому забрудненню та кліматичної політики, Міністерство захисту довкілля і природних ресурсів України:

Я повністю згодна з Максимом щодо COP27. Була класна співпраця, був реальний результат, були дуже цікаві спікери, і насправді ми в історії України показали результат, якого ще не бачила наша міжнародна співдружність. І ми сподіваємося, що на COP28 ми зможемо продовжити та покращити таку співпрацю. Думаю, що ми не тільки підключимо всіх стейкхолдерів і учасників, а й розширимо наше коло, бо в нас цього року буде більше часу для підготовки. Також ми зараз активно працюємо над проектом створення кліматичного офісу з міжнародними партнерами. І я сподіваюся, що такий офіс забезпечить розширену співпрацю з органами місцевої влади, з профільними міністерствами, з громадськістю.

Віталій Луков, Перший заступник Миколаївського міського голови:

Зараз у Миколаєві розробляють генеральний план міста, і в його межах теж відбувається діалог з громадськістю. Ми уклали угоду з потужною європейською компанією Оnework, яка нам готує план для міста. Але ми розуміємо, що жоден європейський спеціаліст не має всієї тієї інформації, яку мають наші громадяни, жителі міста Миколаєва. Тож наш план почався з опитування. Ми опитали понад 18 тисяч миколаївців, які залишились в місті, виїхали тимчасово з міста, або служать на фронті. До нас також приєдналась і данська сторона — частина генерального плану буде фінансуватися за рахунок данський партнерів. 

Ми взяли за основу блакитний, навіть не зелений, вектор розвитку Миколаєва та блакитну економіку. Миколаїв — це місто на хвилі. Зараз ми на хвилі героїзму, перед війною були на хвилі оптимізму, зараз ми рухаємось далі на хвилі переможних настроїв. Завдяки одній з найбільш успішних реформ в Україні — децентралізації — ми отримали шанси впливати на те, яким буде місто в найближчому і в подальшому майбутньому. Ми повинні враховувати помилки та шлях європейських міст, де місцева демократія має більшу історію. Саме там висока складова — це спілкування з громадськістю.